Хоча й папуга з мавпою дружили, та сперечалися часто. От одного разу посперечались вони, хто з них більше на людину подібний.
- Я, як людина, можу на двох ногах ходити! - заявляє мавпа.
- Та й я на двох ходжу! - відказує папуга.
- Зате мої передні ноги більше до людських рук подібні! - хвалиться мавпа.
- Ну то й що, що у мене крила? Людина давно мріє їх мати. Тож я навіть вище за неї, - вихваляється папуга.
- Так у тебе розуму нема! - мавпа на те їй у відповідь.
- У тебе теж не багато, - парирує папуга і одразу ж запитує. – А де його взяти?
- У Бога просити треба, - тлумачить йому мавпа.
- А людина хіба його просила про те? - дивується птаха.
- Не знаю. Мабуть, ні.
- Хотілося б все ж таки людиною стати, - розмріявся папуга. - Я навіть кілька слів можу сказати людською мовою. Та розуму це мабуть мені не додало. Цікаво, як то воно бути з розумом? Та Бог не дав його нам, - зітхнув він.
- А навіщо тобі бути людиною? Щоб, як люди грішити перед Ним? - дивується мавпа.
- От я і кажу - не любить Він нас, - відказує папуга.
- Ні! Чому ж? Бог створив усіх нас! Отже і любить усіх. Звісно найперше людину, бо вона по образу Його створена. Та чи любить Його людина?
- Дивне питання! Звісно ж що так!
- А давай запитаємо саму людину! - запропонувала мавпа.
- Давай! - погодився папуга.
Вийшли вони та й сіли край лісу людей дожидати. Довго чи недовго вони очікували, аж дивляться йде якийсь чоловік. Та такий сумний, аж чорний з горя.
- Цей напевне не любить Бога! Он який невеселий.
От вони його і питають:
- Агов, чоловіче! А чи любиш ти Бога!?
Чоловік зупиняється. Дивиться на них сумними очима та й відказує:
- Звичайно люблю!
- Так чому ж ти такий сумний і йдеш начебто світ за очі.
- Та воно так і є, - зітхає неборака. - Син з невісткою мене з хати хочуть вижити. Кажуть, що місця їм мало. Я все намагаюся їх зрозуміти та не можу.
- А ти їх любиш?
- Звісно люблю! От через те й сам вступився із дому!
Чоловік пішов собі далі.
- Дивна людська любов! - дивуються друзі. – І Бога любить і дітей. Та нещасний.
Розмовляють вони, аж тут бачать ще один чоловік іде. Та веселий такий, аж собі під ніс підспівує.
«Ось у цього напевне все гаразд!» - думають вони та й питаються його:
- А скажи чоловіче - у тебе все гаразд?
- Атож! - відповідає той, радіючи.
- Тоді ти мабуть і усіх любиш і Бога і дітей?
- А що мені Бог? Я сам собі даю раду! - гордо заявляє чоловік.
- А твої діти?
- І діти також! - хвалиться той.
Пішов чоловік далі, співаючи.
- Дивина та й годі, - роздумують друзі. – Як то можна без Бога жити і людиною зватись, та ще й щасливим бути? Мабуть, він дуже розумний.
Повернулися папуга з мавпою знову до лісу. Ідуть та й голову ламають: «Значить як сумна людина, біда у неї, тоді вона любить Бога. Коли ж радісна, щаслива, то ні», - вирішили вони....
Так пройшло десь з-пів року, а чи більше, як одного разу вони знову край лісу опинились. Дивляться, аж повертається назад той перший чоловік, що сумним був. Та тепер веселий, усміхнений.
- Давай запитаємо, чи він і досі любить Бога чи ні, - запропонувала мавпа. – Тепер він радісний. Мабуть, що ні.
- Агов, чоловіче! - кличуть його. – Ти ще любиш Бога!?
- А я й не переставав Його любити! - відповідає той.
- А за що ти Його любиш? Тебе ж діти з хати вигнали!
- Було таке! - погоджується чоловік. – Я довго молився за своїх дітей, от Бог і почув. Тепер вони вибачаються. Додому кличуть. Кажуть, що якогось помістимось.
Задоволений чоловік пішов собі далі...
Аж тут надходить інший, той, що раніше радісним був. Та тепер іде мов хмара чорна.
«Напевне він аж тепер полюбив Бога?» - думають друзі та й запитують його:
- А що, чоловіче? Тепер ти полюбив Бога?
- А за що Його любити? - іще більше нахмурився чоловік. - Все моє багатство пропало.
- Так може діти допоможуть?
- Вони теж розорились і мене не хочуть і знати. Кажуть: «А навіщо нам лишній рот у хаті?» То ж я тепер нікому непотрібен.
Пішов і той чоловік…
«Дивні діла Твої Господи! - подумали друзі. – Дивні і люди. Одні люблять Бога і в радості, і в смутку. Інші , ані так ані сяк».
- Важко бути людиною, - зітхаючи, каже папуга. – Краще залишатись птахою.
- Але ти хоч зрозумів, для чого Бог людині розум дав? - запитує його мавпа.
- Я то зрозумів, - відказує папуга. - А от чи людина це зрозуміла?
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 10781 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Хорошая зарисовка. Глубокомысленная.
Спасибо, стимулирует мысль. Комментарий автора: Спасибо!!!
Рад, что Вам понравилась. Бог дал ум человеку также и для того чтобы хоть немного поразмышлять. Это еще никому не навредило.
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
Поэзия : Благодарю Тебя, Господь - Мухтар Давлетов Я благодарен Господу за то, что Он никогда не оставляет нас, за то, что в самый трудный час Он с нами, чтобы поддержать и укрепить. Надеюсь, что это стихи смогут ободрить тех, кто, подобно Давиду, проходит в своей жизни через "долину смертной тени". Знайте, Отец с нами, если надо, Он вынесет нас на Своих руках.
